У самому Ровно пластову організацію очолював Костянтин Либак, касиром та секретарем організації була Ганна Язвинська. Входили до складу організації ровенчани Степан Варнак та Нюра Серга, Павло Гонтар, Леонтій Зброжек, Володимир Кадлубовський, Володимир Зданевич, Надія Романчук та Віра Панасюк з Тютькович. Пластуни часто збиралися на квартирі Семенюка.
Неабиякою подією в житті пластунів не лише ровенських, а й воєводських, був пластунський зліт в Олександрії (нині ровенського району). Відновимо події тих далеких днів, використавши донос поліцейського агента.
18 серпня 1927 року о 16 годині до Олександрії почали прибувати члени пластунських організацій. Зльотом керував повітовий його організатор Степан Семенюк, йому допомагав керівник пластунських гуртків в Олександрії Володимир Боровський.
На зліт прибув і отаман Верховної пластової команди професор Северин Левицький – Сірий Лев, інженер зі Львова Будзянський, чотири пластуни з Гаїв Старобродських (Львівщина) на чолі з вчителем Мурським, три пластуни з Станіслава (нині Івано-Франківськ) та інші гості. У з’їзді взяли участь гуртки з Олександрії, Межиріч (нині Корецького району), Тучина (нині Гощанського району), Городка (нині Ровенського району), Клеваня, а також сусідніх повітів – Ковельського, Кременецького, Костопільського, - всього більше 220 чоловік.
Наступного дня зранку відбувся збір прибулих, їх реєстрція. З’їзд розпочався молитвою в місцевій церкві, після якої о 13 годині невеликими групами приїжджі вирушили на лісисту околицю Олександрії. Через якусь годину загони вишикувались перед трибуною, на яку піднявся Северин Левицький – Сірий Лев. Він привітав присутніх, говорив про важливість роботи пластових організацій для українського народу. Другим виступив голова ровенської „Просвіти” сенатор Олександр Яквич Карпинський. Після виступу В. Боровського „пластуни продемонстрували присутнім гімнастичні вправи, у яких відчувався військовий дух”. А потім були проведені воєнізовані ігри, які дуже сподобалися присутнім, в тому числі багатьом присутнім навколишніх сіл і містечок (день же був святковий – релігійне свято Спаса). Серед гостей зльоту можна було почути, як писав шпик, слова: „Якби поляки зобачили це наше військо, то їм, мабуть, жовч пролилась би”.
А ввечері при вогнищах свято продовжувалось. Тут декламували вірші, виконували патріотичні пісні, серед них – „Не пора, не пора...” на слова видатного українського поета та письменника Івана Франка.
Другого дня зліт продовжував свою роботу, а надвечір учасники його роз’їхались. Цей зліт коротко описала газета „Народний вісник”(1927, 8 вересня), матеріали про нього зафіксовані і в архівних документах.
Пластунам доводилось працювати напівлегально, по суті під пильним наглядом поліції. Конспірація була необхідна, оскільки їх організація не була зареєстрована в офіційних органах. У зв’язку з цим група ровенських просвітних діячів виступила за його реєстрацію, за дозвіл властей працювати легально.
Ініціаторами такого заходу, який дозволив би ровенському пласту працювати самостійно, відокремившись від ровенської повітової „Просвіти”, у вересні 1927 року були адвокат Микола Багриновський, інженер-залізничник Данило Ковпаненко, голова Союзу українок в Ровно працівниця канцелярії нотаріуса Кучинського Станіслава Томкович, заступник голови Союзу українок Марія Бульба, а також Іван Карнаухов, Олександр Ломакін, Володимир Банях, який прибув на роботу в Ровно з Тарнограда Білгорайського повіту, вчитель двокласної української школи Володимир Огибовський з Рясник (нині Гощанського району), керівник книгарні „Наша культура” у Ровно Євген Колодяжний.
А тим часом пласт продовжував свою роботу. За даними поліції на території Ровенського повіту було в 1927 році вже 9 гуртків пласту. У Ровно в склад гуртка увійшло 32 юнаків і дівчат, в Олександрії – 52 хлопці (керівник Павло Гаврилюк), в Омеляні – 20 (керівник Федір Гуменюк), Межирічі – 24 (керівник Арсен Тижук), Рясниках – 20 (керівник Гнат Ярмолюк), Тучині – 24 хлопці та дівчини (керівник Максим Поліщук), Клевані – 63 чол. (керівник Іван Оболонський), Корці – 6 (керівник Андрій Марченко). Всього налічувалося у цих гуртках 277 чоловік.
Тим часом Ровенське повітове староство у своєму листі від 18 грудня 1927 року, адресованому раді Ровенської „Просвіти”, констатує, що згідно перевірених даних пласт поряд з фізкультурними вправами організовує і військове навчання зі зброєю (палицями), і військове польове навчання (стройова муштра загонів і польова служба). Доказом цього є зліт в Олександрії 19. 08. 1927 р., де проведено „муштру” зведених загонів з імітацією зброї (палиць), військову польову „муштру” та польову службу.
Поліція мала докази, що і в Тучині з пластунами проводилось постійно навчання військового характеру. Староста повіту звертав увагу ради „Просвіти”, що тучинські пластуни набуті військові знання застосують на практиці, як це було 30 жовтня1927 року. Тоді вісім чоловік, одягнених в пластову уніформу, охороняли від провокаторів на мітингу у Гощі посла Козицького.
Крім того, вказував староста у своєму листі, „офіційно існуючі гімнастичні гуртки „Просвіти”мають тісні зв’язки з Головною пластовою командою у Львові”.
У другому листі, датованому тим же 18 грудня 1927 року, повітовий староста писав, що фізкультурні гуртки на території повіту підпорядковані Головній команді пластунів у Львові, при якій є спеціальний референт для Волині – В. Остапович. Саме від відправляє інструкції та накази або безпосередньо гурткам, або через окружну команду у Ровно, на чолі якої стоїть Павло (мабуть Степан – ред.) Семенюк – інспектор гімнастичних гуртків під егідою „Просвіти” і разом з тим її платний функціонер.
У доказ цього староста вказує, що члени цих гуртків здають рапорти, влаштовують своїм членам спеціальні екзамени, які приймають делегати Головної пластової команди, як це було, наприклад, у Клевані, де екзамени складали Павлу Семенюку, представнику Головної пластової команди. Він же закликав пластунів збирати кошти для потерпілих від повені в Галичині.
Староста робить висновок, що „гімнастичні гуртки при товаристві „Просвіта” – фікція, яка вживається для того, щоб можна було б існувати легально. Ці гімнастичні осередки крім військового виховують членів в антидержавному дусі і чітко сепаратичні”.
На основі вищесказаного повітовий староста зобов’язав правління Ровенської „Просвіти” до 29. 12. 1927 року розпустити ці гуртки при самій центральній організації та її філіях, прийнявши по акту все їх майно.
28. 12. 1927 року староста отримав лист: „Згідно з розпорядженням від 18. 12. ц. р. Маємо за честь повідомити, що 24. 12. ц. р. за №1417 рада „Просвіти” видала розпорядження про зліквідування пластових гуртків Спортивно-виховної секції товариства „Просвіта” в Рівненському повіті і про здачу їх майна і грошей, коли такі були, бо, звичайно, гуртки ніякого свого майна і речей не мали, а користали з допомоги товариства „Просвіта” і місцевих читалень; спортивні палиці кожний мав свою власну.
Секретар
Заступник голови Ради”
Тим часом волинський воєвода 21 лютого 1928 року відмовив у легалізації пласту на підставі ст. 5 розпорядження генерального комісара східних земель про товариство та спілки. Воєвода В. Мех дав вказівку повітовому старості „простежити, щоб пласт не розгортавжодної діяльності, крім ліквідаційної, на яку дано тритижневий строк”.
Адміністрація повіту провела роботу по ліквідації організацій пласту. Вже 19 квітня 1928 року повітовий староста повідомляв про те, що на території повіту пласту вже офіційно не існує, але його бувші члени продовжують носити шапки пластової форми.
Але через декілька місяців – 11 жовтня 1928 року – слідчий відділу польської поліції повідомляє повітового старосту про те, що хоч організації пласту і були офіційно ліквідовані, проте вони фактично продовжують працювати, але вже у підпіллі.Поліцаї заявили, що ці організації, правда, стали дуже законспірованими, але разом з тим дуже сильно розвинені.
Немає коментарів:
Дописати коментар